top of page
  • braincultspace

Як журналістам долати професійне вигорання і формувати джерела підтримки

Оновлено: 11 серп. 2022 р.


Журналістика є однією з тих професій, що мають високий ризик вигоряння. Вигоряння — це систематична проблема, тому потребує систематичних рішень, які залежать від різних учасників процесу: від керівництва (редакції), колективу й самого журналіста. Поряд з тим, що професійне вигоряння є значною проблемою і може спричиняти труднощі у сфері фізичного та психічного здоров’я, негативно впливати на всі сфери життя, зокрема призводити до зниження якості та продуктивності праці, важливо мати фокус не лише на «пожежогасінні» – подоланні наслідків вигоряння, а й «засаджувати ліс» – плекати таку атмосферу та корпоративну політику редакції, яка веде до «розгоряння» – психологічного розквіту, добробуту працівників.


Що таке професійне вигоряння?


Це психологічний стан, пов’язаний з відчуттям виснаження, втрати ентузіазму, розвитком негативного сприйняття своєї продуктивності чи роботи загалом, колег чи людей, з якими відбувається взаємодія. Вигоряння – це хронічне виснаження енергетичних ресурсів людини, що виявляється як тривале почуття емоційного виснаження, фізичної та когнітивної втоми. Все це за відсутності належної реакції може призвести до серйозних порушень психічного здоров’я (зокрема, депресії, тривожних розладів, зловживання алкоголем) чи фізичного (підвищується ризик серцево-судинних захворювань та захворювань опорно-рухового апарату).


Є низка об’єктивних причин, що збільшують ризик вигоряння серед журналістів.


За якими симптомами ми впізнаємо вигоряння?


Перша сходинка у вигорянні – це відчуття недостатньої ефективності: всі досягнення здаються незначними, банальними, а будь-який новий проєкт чи завдання здаються надто великими та/або не вартими зусиль.


Друга сходинка – стан, який можна узагальнити як «дайте мені спокій». Людина дистанціюється, ігнорує як свої потреби, так і потреби інших, мінімізує контакти, а щодо робочих питань домінантними стають байдужість, зменшення свого залучення до робочих подій.


На цьому ж етапі особливо відчутними є емоційні та психофізіологічні симптоми – брак енергії, погіршення пам’яті, помітне зниження концентрації уваги, проблеми зі сном, зміни харчової поведінки, депресивний настрій, небажання розпочинати щось нове та й узагалі рухатися вперед.


Комусь може здатись, що вигоряння – лише відповідальність цієї конкретної людини, яка чи слабка, чи не знає / не вміє правильно турбуватися про себе. Але насправді це одне з поширених помилкових уявлень про вигоряння: соціальний контекст впливає на нас більше, ніж ми часто хочемо визнати. Тому приділяти увагу, робити власний внесок у створення робочого середовища, яке сприяло б добробуту працівників, дуже важливо.


Ключовими факторами стресу на роботі є:

  • токсична атмосфера (в якій присутній сексизм, расизм, ейджизм, мобінг та/або активна чи пасивна агресія);

  • некоректний менеджмент (неспівмірна кількість вимог до можливостей працівника, неякісна організація чи умови праці, невідповідна винагорода, ненормований графік роботи).

Звісно, мають значення й:

  • індивідуальні риси людини (перфекціонізм, самокритика, гіпервідповідальність, постійне невдоволення і оцінка всьому «не так, як мало б бути»);

  • наявність чи відсутність ресурсів підтримки та наскільки цінності робочої діяльності відповідають внутрішнім цінностям.

Професійне вигоряння є значною проблемою, воно спустошує і «душить» апатією, веде до порушення психологічної рівноваги, погіршення працездатності, може спричиняти проблеми у сфері фізичного та психічного здоров’я, впливаючи на всі сфери життя. Для організацій професійне вигоряння працівників пов’язане зі зниженням якості та продуктивності праці, порушенням психологічної атмосфери в колективі, втратою працівників і великою плинністю кадрів.


Отже, вигоряння – це стан, а не психічний розлад. Своєю чергою такі систематичні проблеми, як вигоряння, потребують систематичних рішень, які залежать від різних учасників процесу: від роботодавця, колективу і самого працівника. Тож нижче ми пропонуємо розглянути, що є в силах менеджера / редактора, колективу та журналіста, щоб запобігти вигорянню / подолати його.


Що у силах менеджера / редактора?


Дати відчуття свободи вибору: коли працівник знає – те, що він робить, має значення і в нього є свобода вибору, як саме це робити. Він також знає, що є важливою частиною чогось більшого. Хороший менеджер цінує людину та її роботу, стежить за тим, щоб ніхто не залишався непомітним. Добрий менеджер допомагає вимірювати результати та вплив, показуючи прогрес у розвитку, а також сприяє баченню загальної картини. І не останню роль у цьому відіграє вміння надавати якісний зворотний зв’язок регулярно. Нижче пропонуємо один з можливих варіантів.


Пропонувати навчання для підвищення обізнаності про психічне здоров’я, зокрема забезпечувати навчання стресостійкості та захисту від психотравм, вміння розпізнавати симптоми травматичного стресу в себе та коректно взаємодіяти з тими, хто його пережив. Журналісти-початківці здебільшого не усвідомлюють, що вони не готові зіткнутися з травмами, поки не матимуть цього досвіду Психотравма робить людину вразливішою до вигоряння, депресивного розладу, посттравматичного стресового розладу та нездорових звичок подолання стресу.


Крім навчання, важливо забезпечити працівників номерами телефонів цілодобової служби психологічної підтримки, інформувати про програми допомоги працівникам.


Розповідати про свій досвід, створювати середовище, в якому журналісти почуватимуться в безпеці, відверто розповідаючи про емоційний стрес. Для цього важливо створити таку культуру всередині редакції, яка дестигматизує психологічні потреби та переживання, а також заохочує до додаткового пізнання, пов’язаного з психічним здоров’ям.


Переглянути навантаження працівника; його залученість до роботи – чи лишається життєвий простір «поза роботою».


Переглянути рівень винагороди працівника. І тут важливо два моменти: поряд з тим, що безпосередньо рівень оплати праці не впливає на ризик мати чи не мати вигоряння, а гроші не є запорукою високої мотивації на роботі, рівень оплати праці має бути справедливим і адекватним до докладених зусиль. Згідно з дослідженнями, фокусування на фінансовому боці роботи знижує креативність і загалом задоволення роботою. Але не фокусуватися на коштах можуть тільки ті, в кого повністю задоволений базовий рівень доходу.


Що в силах колективу / спільноти?


Стати одне одному підтримкою, джерелом зовнішньої стійкості. Створюйте групи взаємодопомоги «рівний – рівному» – зустрічі, що передбачають обмін знаннями, досвідом чи практичною допомогою між людьми, які стоять перед схожими викликами. Такі зустрічі повинні проводитися регулярно та мати певний визначений формат взаємодії. Дослідження свідчать, що така група підвищує здатність учасника давати раду з труднощами, збільшує психологічну компетентність і стійкість.


Важливим моментом є те, що групи рівних не обов’язково створювати у вашому колективі / редакції. Часто комфортнішою для журналістів є можливість бути учасниками групи взаємодопомоги, що створена на рівні спільноти – серед журналістів інших редакцій та фрилансерів. Так учасники можуть почуватися вільніше в обговореннях труднощів, що виникають у них у професійній діяльності. Це є доречнішим, особливо якщо журналіст – новачок у колективі, або не почувається в безпеці для обговрення тем психічного здоров’я, або ж не належить до колективу певної редакції (фрилансери).


У 2021 році стартувала програма «12 місяців стійкості», мета якої – започаткувати традицію створення груп взаємодопомоги саме серед журналістів. Щоб у безпечному середовищі спільно шукати відповіді на професійні виклики та бути одне одному підтримкою.


Базові принципи створення зустрічі групи рівних на ілюстрації нижче.



Що є в наших особистих силах?


  • Збільшувати насолоду від роботи

Це можливо, коли:

  • робота має сенс (у чому сенс вашої роботи – для вас особисто, для інших?);

  • робота цікава, приносить добрі плоди й винагороду (чи святкуєте ви свої успіхи?);

  • робота відносно безпечна і не завдає шкоди (чи володієте ви навичками стрес-менеджменту в контексті вашої роботи?);

  • ми робимо її майстерно (чи вдосконалюєте ви свою працю, здобуваєте нові знання / вміння?);

  • ми маємо хороші умови праці (чи турбуєтеся ви, щоб ваш робочий простір був комфортним і приємним?);

  • ми працюємо в добрій команді (що ви робите, щоб зміцнювати відносини з колегами?);

  • робота, яку ми любимо, – це не тягар, а джерело радості та натхнення, за достатнього навантаження це також джерело розвитку.


  • Регулювати витрати та поповнення енергії

Робити це важливо не лише у вихідні чи під час відпустки, а щодня. Що важчим є період (на роботі або ж у житті загалом), то більше приємностей слід включати у свій день – таких, що дають вам радість. Відпочинок – це не даремна витрата часу, це інвестиція у ваш добробут. Перерви під час роботи – це не фактори, що відвертають увагу, це, навпаки, можливість краще її сфокусувати.

  • Володіти базовими техніками стрес-менеджменту і, що головне, їх застосовувати. Найпростіші і такі, що можна використовувати будь-де, – фізичне навантаження та дихання.

  • Фізичне навантаження – будь-яке, хоча б кілька хвилин, адже воно регулює фізіологічні наслідки стресу (ланцюжок реакцій, що запускають надмірно активовані певні ділянки мозку та викид гормонів стресу) і сприяє відновленню. Фізична активність є природним антидепресантом і покращує емоційний стан.

  • Глибоке усвідомлене дихання – знижує напруження і стресову реакцію. Лише п’ять глибоких вдихів і довших видихів – і ви почуватиметеся краще. Зокрема, рекомендують робити вдих, затримування дихання та видих, рахуючи до чотирьох на кожному етапі (на вдиху, під час затримування дихання та на видиху).

Водночас ми рекомендуємо пройти повноцінний курс із технік саморегуляції та стрес-менеджменту, щоб мати ширший асортимент технік і обирати ті, що для вас підходять найбільше відповідно до обставин. Обізнаність із правилами поведінки в ситуаціях, що передбачають травматизацію (робота зі складною для вас темою чи з людьми, які пережили психотравмувальні події), дозволить вам бути психічно стійкішими.

  • Власна безпека насамперед

Якщо ви за описаними вище симптомами професійного вигоряння впізнали свій стан, зверніться по допомогу до фахівця та подбайте про тривалий відпочинок. Ми можемо турбуватися про інших тільки тоді, коли здатні турбуватися про себе.

Власне, про турботу про себе: дбати про своє психічне здоров’я нескладно. Головне — регулярність та різноманітність. На допомогу пропонуємо календар-check-list турботи про себе з переліком простих і дієвих справ.



Професійне вигоряння – це систематична проблема, і її розв’язання має бути також систематичним та охоплювати зміни як на особистому рівні, так і на рівні колективу, спільноти.


Відстежувати свою втому, емоційне перевантаження, самокритику – важливо. Важливо помічати перші сигнали й діяти, адже психологічний добробут – не абстракція, а конкретні дії. А головною запорукою добробуту є безперервний обмін підтримкою, взаємодопомогою.


Завантажити ілюстрації для друку в гарній якості можна за посиланнями:

У 2021 році стартувала програма “12 місяців стійкості”, мета якої - започаткувати традицію створення груп взаємодопомоги саме серед журналістів. Щоб у безпечному середовищі спільно шукати відповіді на професійні виклики та бути один одному підтримкою. З відгуками учасників можна ознайомитись за посиланням.



Рекомендації для Незалежної медійної ради підготували:


Анастасія Ніжнік, консультантка-психотерапевтка у підході КПТ,

Андрій Сидоренко, керівник програми CareYou “Фундації Суспільність”.

Commentaires


bottom of page